Справжні бізнесмени відрізняються від усіх інших спроможністю бачити можливості навіть там, де, здавалося б, немає варіантів. Їхнє основне гасло: у всьому є потенціал, головне – вміти його знайти та розумно застосувати.
“Оазис“
Здається, що винахід не надто важливий, але він відіграє величезну роль у флористичній галузі. До винаходу цієї губки для збереження свіжості квітів використовувалися вологі пісок і мох, що не дуже зручно і не надто гігієнічно.
Батьком піни “Оазис” можна сміливо назвати Вернона Льюса Смітерса. Спочатку він тримав випробувальну лабораторію для шин та акумуляторних батарей в Огайо, але його не полишало бажання винайти і виготовляти щось своє.
На початку 50-х років XX сторіччя, виконуючи роботу для Union Carbide Company, лабораторія Смітерса створила легку, крихку у застиглому стані піну. Ні “Карбід”, ні інші компанії не змогли придумати для неї застосування, але Смітерс не здавався. Він поставив собі за мету знайти сферу, в якій можна застосовувати новий матеріал, закупив обладнання для виробництва великих блоків, і у нього все вийшло.
Одного разу, поглянувши на подарований дружині букет, він зрозумів, що якщо знайти спосіб утримати воду в піні, її можна використовувати для формування квіткових композицій.
Так була створена компанія, ім’я якої стало прозивним у вузькій, але прибутковій та успішній флористичній галузі в усьому світі. Офіси продажів і виробничі об’єкти “Оазису” можна знайти більш ніж у 20 країнах, а річний оборот оцінюється приблизно в 5,67 млн доларів.
Клейкі жовті листочки
У цього вкрай корисного винаходу в нашій країні навіть немає конкретної назви. Хтось називає його папером для заміток, хтось – стікерами, хтось – клейкими листочками тощо.
Самі листочки з’явилися тільки завдяки тому, що в 1968 році був придуманий особливий клейовий склад, який не вбирає папір. Звучить цікаво, тільки от ніхто не міг зрозуміти, як це застосувати в житті, тому кілька років клей залишався незатребуваним. Але одного разу виникла ідея використовувати його для книжкових закладок, щоб вони не випадали і в той же час не псували сторінок.
Винахідником клею, до речі, був Спенсер Сільвер, а ось застосування йому знайшла інша людина, його колега Арт Фрай.
Виробником таких листочків стала компанія, в якій працювали винахідники, – 3М. Товарний знак назвали Post-it. Перші пробні зразки були розповсюджені по найбільшим компаніям, і успіх перевершив всі сподівання.
У 1999 році клейкі жовті листочки були названі одним з найважливіших винаходів XX століття за версією журналу Fortune.
Скотчгард
У початковому прочитанні Scotchgard – скотч-захисник, ще один винахід, що належить компанії 3М.
Це водо- та брудовідштовхуючий репелент, призначений для покриття тканин, меблів та килимів. Його формула була виявлена випадково ще в 1952 році, продажі почалися тільки в 1956-му, а патент винахідники Патсі Шерман і Семюель Сміт отримали лише в 1973-му.
Склад виявили випадково під час роботи над проектом зі створення аналога гуми для реактивних літаків. В процесі один з експериментальних варіантів субстанції впав на черевик Патсі Шерман, і вона помітила, що саме це місце залишається чистим, в той час як інша частина взуття була брудною. Так віднайдено стійку до плям і забруднень речовину, що згодом названа Scotchgard.
Незважаючи на неабияку користь у побуті, у скотчгарду непроста доля. У 1999 році Агентство з охорони навколишнього середовища США вивчило речовини, що входять до складу засобу, й ключовий інгредієнт був оголошений токсичним. У 2000 році компанії довелося виключити його зі складу. У 2003 році була знайдена заміна, але й ця речовина в 2009 році була охарактеризована Стокгольмською конвенцією як стійкий органічний забруднювач.
Це, однак, не заважає компанії отримувати річний дохід у 32,8 млрд доларів.
Жуйка для рук
Цей матеріал можна назвати своєрідним пластиліном, але по суті він є неньютонівською рідиною. Це означає, що при певних обставинах він може бути і рідким, і твердим, але нам він звичніший у середньому стані, коли з нього можна щось ліпити або просто м’яти в руках. Англійською жуйка для рук називається Silly Putty – “дурна замазка”.
Така несерйозна річ була придумана з дуже серйозної нагоди. Під час Другої світової війни через окупацію країн, які виробляли гуму, в ній була гостра нестача. Тому багато вчених з різних країн поставили собі за мету знайти синтетичну заміну гумі.
До кінця не з’ясовано, хто перший придумав поєднати силіконове масло та борну кислоту, але патент на винахід отримав Джеймс Райт.
Нова речовина мала дивовижні властивості й була нетоксичною, але абсолютно непридатною для заміни класичної гуми, тому кілька років пролежала без діла, поки в 1949 році нею не зацікавилась власниця магазину іграшок Рут Палгеттер. Разом зі своїм маркетинговим консультантом Пітером Ходжсоном вони налагодили продаж, і справа йшла непогано, але Рут не стала розвивати її далі.
А ось Ходжсон бачив потенціал винаходу. Вже маючи великі борги, він взяв ще кредит, щоб купити партію жуйки для рук. Спочатку вона не користувалась великим попитом, але після того, як про неї згадали в журналі New Yorker, за три дні було продано 250 тис. екземплярів замазки, розфасованої в формі яєць.
На сьогодні правами на Silly Putty володіє фірма Crayola, а сама іграшка з травня 2001 року перебуває в переліку американського Національного залу слави іграшок.
Тефлон
Мабуть, найвідоміший винахід з усього перерахованого вище.
Політетрафторетилен, більш відомий як ПТФЕ або тефлон, був винайдений випадково в лабораторії Kinetic Chemicals в Нью-Джерсі в 1938 році. Рой Планкетт, хімік з Огайо, намагався створити новий холодоагент, коли помітив, що каністра з тетрафторетилену, незважаючи на те, що була порожня, важила надто багато – так, ніби чимось заповнена.
Розрізавши каністру, Планкетт виявив, що газ прореагував з залізом в оболонці каністри і покрив її зсередини полімеризованим політетрафторетіленом – воскоподібною, водовідштовхувальною антипригарною речовиною.
У компанії DuPont, що на сьогодні має 6,1 млрд доларів річного доходу, незабаром побачили потенціал відкриття, запатентували його під назвою “тефлон” і почали масове виробництво. До 1948 року було продано понад 900 тонн речовини. Вона навіть використовувалась в “Мангеттенському проекті” в якості ізоляційного покриття для труб.
Але своє істинне призначення речовина знайшла тільки в 1954 році, коли дружина французького інженера Марка Грегорі запропонувала чоловіку використати речовину, якою він покривав рибальські снасті, для її посуду, щоб їжа не прилипала до поверхні. Так була винайдена перша антипригарна сковорідка і покладено початок компанії Tefal (tef – від teflon і al – від алюмінію).
Отже, з цих прикладів стає зрозуміло, чому для підприємців настільки важливо підходити до своєї роботи креативно, бачити можливості там, де інші їх пропускають, та використовувати на свою користь будь-що, навіть те, що більшості здається непотрібним.