Тривалий час питання можливості повернення валютної позики саме в іноземній валюті та стягнення 3% річних також у валюті, залишалось дискусійним. У спорах було зламано не одну сотню списів.

Проте, 16.01.2019  Велика Палата Верховного Суду, постановою у справі № 373/2054/16-ц, розставила всі крапки над «і».

Предметом справи, яку розглянула Велика Палата Верховного Суду, є правовідносини щодо валютної позики між фізичними особами, зокрема: валюти повернення позики та валюти застосування щодо компенсації за ч. 2 ст. 625 ЦК України (нарахування 3 % за прострочення виконання зобов’язання).

Так, Велика Палата Верховного Суду при вирішені спору виходила з наступного.

Згідно положень Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).

Разом з тим, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Підсумовуючи аналіз положень наведених законів, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутня заборона на укладення між фізичними особами цивільних правочинів, які виконуються на території України, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

За таких умов, Суд має право виносити рішення про стягнення з позичальника грошової суми в іноземній валюті.

Щодо застосування ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Згідно положень ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І “Загальні положення про зобов’язання” книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов’язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань.

Визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Отже, якщо прострочена сума визначена в іноземній валюті, то для обрахунку  3 % річних має братись сума в іноземній валюті і стягуватись валюта, а не її еквівалент в гривні.

Наведені вище правові висновки Великої Плати Верховного Суду справді є революційними. Такі висновки нівелюють ризики майнових втрат позикодавця від знецінення гривні відносно іноземної валюти, і одночасно виступають додатковим стимулом для боржника щодо своєчасного виконання взятих на себе зобов’язань.