Нещодавно Дмитро Драгун, партнер з корпоративних сервісів Baker Tilly, запропонував журналу Forbes список з 6 українських холдингів, які будуть продані в найближчі кілька років. На його думку, покупці, в основному, будуть українські компанії, що прагнуть до укрупнення або розширення бізнесу, оскільки в даний момент провідні агрохолдинги світу зайняті посиленням позицій на інших ринках. Але до чого готуватися власникам українських агрохолдингів через кілька років, коли період консолідації дрібних або непрофільних активів пройде?
Продовольство – в тренді
Одне з пророцтв Дмитра Драгуна виповнилося через трохи більше місяця після публікації – французький агрохолдинг AgroGeneration підписав угоду про злиття з компанією Harmelia, проектом фонду SigmaBleyzer. На думку експерта, приводом для угоди стало бажання французів зосередитися на розширенні присутності в латиноамериканських країнах. Нинішній інтерес великих світових гравців до активів в Латинській Америці продиктований ключовим трендом останніх років – можливістю розширити посівні площі.
Як говорить Джим Роджерс, екстравагантний інвестор, якому належать слова про те, що скоро всі фермери будуть їздити на Lamborghini, в найближчому майбутньому сільське господарство стане найбільш привабливим об’єктом для інвестицій. Чому? Бо саме аграрії будуть виробляти те, в чому насправді буде мати потребу людство найгостріше: їжу та енергію.
Населення планети зростає і ці потреби будуть тільки збільшуватися. А значить перед гравцями аграрного ринку постає проблема безперебійного і достатнього забезпечення їжею і енергією. При цьому збільшувати посівні площі на даному етапі можна тільки за рахунок таких країн, як Індія, Бразилія та інші країни Латинської Америки. У розвинених країнах ступінь використання земель для сільгосппризначення і так висока, тому там підвищення врожайності досягають в основному за рахунок використання трансгенних культур (наприклад, у США). У країнах, де такий метод не схвалений законодавством, зростання продуктивності в сільському господарстві призупинилося (наприклад, країни Центральної Європи). Тому найближчим часом, разом з посиленням інвестиційної привабливості агробізнесу, увагу великих капіталів буде зосереджено поза Україною.
Китай – лідер у боротьбі за землю
Зростаюче населення Китаю і зміни в харчових перевагах є важливими стимулами попиту усередині країни, але обмежені родючі землі і брак води впливають на ринок з боку пропозиції. Так, Китай з 20% населення всієї планети у своєму розпорядженні має лише 9% придатної для сільського господарства землі. У той же час, згідно з прогнозами експертів, до 2030 року очікується, що 60% витрат середнього класу буде виходити з Азії. Володіючи доступом до практично безлімітного фінансування з боку держави, китайські корпорації активно нарощують свою присутність в агробізнесі по всьому світу. Тому, інвестори з Китаю та інших азіатських країн у даний момент активно скуповують землі. Для Китаю головними об’єктами стають Африка і Австралія. Зокрема, стало відомо, що китайська державна компанія «Beidahuang» готується придбати 100 000 гектарів землі на заході Австралії з тим, щоб згодом поставляти зерно назад до Китаю.
Глобалізація сільського господарства
Можна було б припустити, що диспропорція між попитом і пропозицією, а також пов’язаний з цим низький рівень конкуренції, породять більше можливостей для «локальних» виробників. Проте останнім часом спостерігається тренд глобалізації агробізнесу шляхом злиттів і поглинань. Збільшення обсягів виробництва є наслідком не тільки бажання досягти більшої вигоди в результаті ефекту масштабу, хоча це теж грає важливу роль.
Найчастіше для невеликої ферми подолати брак оборотного капіталу можливе тільки об’єднавшись з більшою компанією, тому кількість угод M & A буде рости. До того ж дуже часто локальні виробники «виростають» з фінансових потужностей, пропонованих місцевими банками, і тоді єдиним виходом стає злиття декількох компаній і подальший вихід на більший ринок. Також, власники маленького агробізнесу стикаються з проблемою необхідності розробки стратегій ризик-менеджменту та хеджування, що їм виявляється не під силу. У підсумку, перейшовши під крило сільськогосподарської корпорації, локальний агробізнес отримає доступ до всіх вищезгаданих функцій, а глобальна компанія розширить свій ринок збуту.
Не тільки для гігантів
Зовсім нещодавно сталося кілька угод глобального масштабу на ринку торгівлі зерном, кожна на декілька мільярдів доларів. Міжнародна мультипрофільна корпорація Glencore придбала канадського переробника зерна Viterra, японська торгова компанія Marubeni придбала американського трейдера зерна Gavilon, американська сільськогосподарська компанія Archer Daniels Midland Co. (ADM) поглинула австралійського зернового трейдера GrainCorp. У майбутньому цей тренд буде посилюватися, але до сільськогосподарських гігантів приєднуватимуться і гравці середнього масштабу. Причинами таких віянь служить тиск з боку великих бізнесів, оскільки вони всі збільшуються і середнім і дрібним підприємствам нічого не залишається, як теж об’єднуватися.
Свої покупці
Поки хвиля глобальних M&A в сільському господарстві не докотилася до України, місцеві холдинги активно нарощують свої активи. Надодачу до угоди AgroGeneration, у травні було оголошено про велику покупку «Сварог Вест Груп» дніпропетровського “АМГ Агрохолдинг”. Не приховують своїх амбітних планів і менеджери холдингу HarvEast і власник Ukrlandfarming Олег Бахматюк. Цілком ймовірно, що саме ними будуть куплені і інші кандидати зі списку, вказаного партнером Baker Tilly.
Експерти впевнені, що в найближчі роки в глобальному агробізнесі буде спостерігатися перерозподіл сил. Як у плані географії, так і в плані домінування на ключових продовольчих ринках. Але якщо в Бразилії чи Індії ці зміни будуть ініційовані глобальним бізнесом, то в Україні, в найближчі декілька років, основними покупцями с/г активів залишаться локальні гравці. Як сказав той же Джим Роджерс, «у сільського господарства в Україні є великий потенціал, але я не побачив ознак того, що сюди варто інвестувати».