Вільне плавання: чи стане поновлення IPO українських компаній рушійною силою у кризу при залучені додаткового капіталу

Initial Public Offering (IPO) є одним з найбільш дієвих механізмів у світі для залучення інвестицій. Вихід на біржу допомагає не тільки отримати доступ до «великих грошей» внаслідок продажу акцій компанії широкому колу інвесторів, але й дозволяє розповісти про своє підприємство усьому світу. З IPO компанії частіше і швидше досягають успіху в розвитку, стають сильнішими і прозорішими. Якщо компанія вийшла на біржу, вона навряд чи у майбутньому стане ціллю для takeover. Після буму IPO українських компаній на початку нульових, до цього механізму залучення коштів суттєво охололи. Вже у 2012 році про вихід на біржу говорили все менше і менше, а з 2014 року українські компанії і зовсім відклали свої публічні плани. Однак, вільних грошей в країні все ще небагато, внутрішня ситуація стабілізувалась і «дозріло» нове покоління компаній, які можуть бути цікавими зовнішнім інвесторам і успішно провести розміщення своїх акцій на біржах. Незважаючи на зниження активності IPO на європейських майданчиках за останні кілька років, очікується, що у наступні роки ринок буде поступово оживати і інвестори будуть намагатись знайти цікаві компанії для того, аби вигідніше вкласти свої ресурси. Наприклад, за 1 півріччя 2020 року кількість розміщень зупинилась на позначці 28, тоді як за аналогічний період 2019 року було 53 публічних розміщень, а в 2018 році кількість IPO склала 118. Так, навіщо ж потрібно IPO і чому б не залучити ресурси альтернативними методами? По-перше, ці гроші не потрібно повертати. Якщо без жартів, IPO – це доступ до капіталу. Так, капітал дорогий, з точки зору підготовки до IPO і подальшого обслуговування компанії, але з іншого боку – капітал іншого рівня. Публічна компанія отримує доступ до абсолютно інших кредитних ресурсів і інвесторів, інші можливості для зростання і розвитку, збільшується капіталізація компанії. І можна говорити про можливості використання акцій, а не готівки із зрозумілою оцінкою для фінансування подальшого розвитку через M&A. По-друге, це можливість випустити з бізнесу фінансових інвесторів, які на попередніх етапах вкладали свої кошти, із зрозумілою оцінкою, і процедурою. Третій пункт – це можливість захисту бізнесу. Публічна компанія, яка досить прозора, із зовнішніми інвесторами на борту, малоймовірно стане мішенню для takeover. Звичайно, не треба забувати й про основні нюанси, з якими доведеться зіткнутись у процесі. Це і вартість самого процесу, і час, і необхідність у відповідності певним стандартам, і необхідність вибору стратегії, так звана equity story, яка буде дуже цікавою інвесторам. Важливим моментом є вибір майданчика. Майданчики, на яких існують інвестори, які готові «вкластися» в компанію, що впливатиме на ліквідність її акцій. Майданчики, на яких є «підйомні» вимоги від регулятора тощо. Цьогоріч найбільш активними були Лондонська біржа, Євронекст, Borsa Italiana і Oslo Børs, на яких було залучено понад 70% від загального обсягу коштів на європейських майданчиках. В цілому компанії потрібно досить багато часу на те, щоб привести себе у порядок і спробувати продатись на такому ринку. Тому можливою стратегією може бути життя «ніби ви вже на біржі» – такий підхід може позитивно позначитись і на внутрішніх процесах, і на рівні сприйняття компанії з боку партнерів. За такої моделі розвитку можна оперативно навести порядок і прийняти рішення про IPO, якщо з'явиться бажання і воно співпаде з вікном можливостей на ринку.