Європейська економіка не перебуває в економічній кризі у звичному розумінні цього слова.
Чимало європейських компаній є великими глобальними експортерами, домогосподарства володіють значними статками, а Європейський Союз (ЄС) залишається одним із найбільших і найбагатших ринків світу. Він об’єднує 27 країн із сукупним ВВП у поточних ринкових цінах майже €19 трлн, за останніми даними Eurostat, та населенням понад 450 млн осіб.
Однак економічний занепад рідко починається з раптової гучної заяви чи драматичної події. Частіше він розгортається непомітно: продуктивність поступово зростає дедалі повільніше, інвестиційний капітал спрямовується в інші регіони, перспективним компаніям не вдається належним чином масштабуватися, енергоємні галузі втрачають частку ринку, а рівень життя поступово починає відставати від показників конкурентів.
Якщо дивитися на ситуацію саме з цієї точки зору, у Європи є причини для занепокоєння.
Європейська комісія очікує, що реальний ВВП ЄС зросте лише на 1,1% у 2026 році та на 1,4% у 2027-му. Для єврозони прогноз становить приблизно 0,9% і 1,2% відповідно. Ще більше занепокоєння викликає ситуація з продуктивністю. Останні дані Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) свідчать про суттєвий розрив у показниках продуктивності між Європою та Сполученими Штатами.
Саме продуктивність зрештою визначає, скільки економіка може дозволити собі витрачати на оплату праці, фінансування державних послуг, оборону та підтримку системи соціального забезпечення, не створюючи при цьому додаткового інфляційного тиску. Низька продуктивність у Європі лежить в основі більшості економічних викликів, з якими вона сьогодні стикається.
Країна – або цілий континент – не може стабільно перерозподіляти добробут, якщо з часом стає дедалі менш ефективною у його створенні. А для створення добробуту необхідні інвестиції.
Європейський бізнес не припинив інвестувати. Останнє інвестиційне опитування Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) показало, що 86% компаній ЄС продовжують здійснювати інвестиції. Європейські компанії також впроваджують генеративний штучний інтелект приблизно такими самими темпами, як і їхні американські колеги.
Але що відбувається після впровадження технологій? Дані ЄІБ свідчать про те, що американські компанії частіше займаються інноваціями та надають пріоритет розширенню виробничих потужностей.
Проблема Європи не обов’язково полягає в нестачі винаходів. Її слабке місце – комерціалізація, масштабування та ефективний розподіл капіталу.
Найбільшим економічним активом Європи мав би бути її Єдиний ринок: понад 450 млн споживачів у межах одного економічного простору. Для порівняння, у США налічується близько 340 млн споживачів.
Однак за цими вражаючими показниками чисельності населення досі ховаються напрочуд потужні національні бар’єри.
За оцінками Міжнародного валютного фонду (МВФ), внутрішні бар’єри, що все ще існують у ЄС, за своїм ефектом еквівалентні тарифам приблизно у 44% на товари та 110% на послуги. Наближення рівня таких бар’єрів до того, що існує у торгівлі між штатами США, з часом могло б суттєво підвищити продуктивність європейської економіки.
Найбільш парадоксальною рисою нинішньої ситуації в Європі є те, що їй насправді не бракує капіталу.
За даними Європейського центрального банку, лише домогосподарства єврозони у квітні 2026 року зберігали майже €10 трлн на банківських депозитах. Крім того, домогосподарства володіють акціями, інвестиційними фондами, облігаціями, пенсійними та страховими продуктами й іншими фінансовими активами. За даними Eurostat за 2024 рік, загальна вартість фінансових активів домогосподарств ЄС становить майже €40 трлн. Європейська комісія вважає, що спрямування хоча б частини цих заощаджень у продуктивні інвестиції могло б щорічно забезпечувати сотні мільярдів євро додаткових інвестиційних коштів.
Водночас у звіті Маріо Драґі про конкурентоспроможність Європи, підготовленому для Європейської комісії у 2024 році, зазначалося, що для відновлення конкурентоспроможності та одночасного фінансування екологічних і соціальних амбіцій Європі необхідно додатково інвестувати €750-800 млрд щороку.
Ці факти демонструють разючий парадокс: Європа має величезні приватні заощадження і водночас – колосальну потребу в інвестиціях. Проблема полягає в механізмі, який мав би поєднати одне з іншим.
Фрагментованість ринків капіталу означає, що європейські заощадження недостатньо ефективно перетворюються на ризиковий капітал для бізнесів, здатних стати глобальними лідерами майбутнього. Європа дуже добре створює перспективні компанії. Але надто часто саме США краще фінансують їх тоді, коли ці компанії прагнуть масштабуватися і виходити на новий рівень.
Гостра криза, що виникла після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, можливо, дещо послабилася, однак структурна вразливість Європи нікуди не зникла. За даними Європейської комісії, ціни на газ та електроенергію для промисловості залишаються значно вищими, ніж у багатьох ключових торговельних партнерів ЄС. Водночас витрати Європи на імпорт викопного палива також залишаються величезними.
У довгостроковій перспективі перехід Європи до відновлюваної та низьковуглецевої енергетики може стати вагомою конкурентною перевагою. Але результатом цього переходу зрештою має стати достатня кількість надійної та доступної за ціною електроенергії. Декарбонізація, яка не підвищує конкурентоспроможність, буде надзвичайно дорогою перемогою.
Населення Європи старіє. У найближчі десятиліття дедалі меншій кількості працездатних людей доведеться фінансувати дедалі більші витрати на пенсії, охорону здоров’я та соціальний догляд. Водночас уряди стикаються з необхідністю суттєво збільшувати витрати на оборону, інвестиції в інфраструктуру та фінансування енергетичного переходу.
Це ставить європейські уряди перед складним завданням у сфері державних фінансів, якщо вони одночасно прагнуть зберегти нинішню систему соціального забезпечення, збільшити оборонні видатки та профінансувати перехід до зеленої економіки.
Проте без більш високих темпів зростання продуктивності зрештою чимось доведеться пожертвувати. Можливості вирішувати проблему виключно за рахунок підвищення податків і нарощування державних запозичень не безмежні.
Водночас передчасно «писати некролог» європейській економіці було б серйозною помилкою.
Дискусія про конкурентоспроможність ризикує стати надмірно песимістичною. Європа й надалі має низку надзвичайно сильних переваг, серед яких:
- університети та науково-дослідні установи світового рівня;
- значний кадровий потенціал висококваліфікованих фахівців;
- розвинена інфраструктура;
- виробничі компанії, конкурентоспроможні на глобальному рівні;
- сильні правові та політичні інституції;
- величезні обсяги заощаджень приватного сектору;
- лідерство у низці передових промислових технологій;
- доступ до одного з найбільших споживчих ринків світу.
Європейський бізнес також адаптується до нових умов.
Обнадійливі дані містить Інвестиційне опитування ЄІБ за 2025 рік, у межах якого з квітня по липень 2025 року було досліджено понад 12 000 компаній ЄС та понад 800 компаній США: генеративний штучний інтелект використовували 37% компаній ЄС проти 36% американських компаній. Зміни відбуваються і на рівні державної політики. ЄС уже запроваджує ініціативи, спрямовані на поглиблення ринків капіталу, підтримку стартапів і компаній, що швидко масштабуються, зниження енергетичних витрат та скорочення адміністративного навантаження.
Необхідні напрями економічної політики стають дедалі очевиднішими. Європі потрібно:
- Завершити формування Єдиного ринку, особливо у сферах послуг, фінансів, енергетики та цифрових ринків.
- Створити справді інтегровані ринки капіталу, здатні спрямовувати європейські заощадження у продуктивні інвестиції.
- Знизити вартість енергії, водночас прискорюючи перехід до безпечних внутрішніх джерел енергопостачання.
- Спростити масштабування успішних європейських компаній, щоб підприємцям не доводилося шукати капітал за межами Європи.
- Спростити регулювання, особливо для малого та середнього бізнесу й компаній, що швидко зростають.
- Активно інвестувати у штучний інтелект, цифрову інфраструктуру, розвиток навичок і наукові дослідження.
- Стимулювати вищий рівень участі населення в ринку праці в умовах посилення демографічного тиску.
- Переорієнтувати державні видатки на інвестиції та інфраструктуру, що сприяє підвищенню продуктивності.
Жоден із цих кроків не вимагає від Європи відмовлятися від своєї соціальної моделі. Однак Європі необхідно визнати базову економічну істину: існування соціальної моделі зрештою залежить від продуктивності економіки, яка забезпечує ресурси для її фінансування.
Тож чи не рухається Європа до економічного занепаду, немов уві сні?
Така загроза існує, однак цей сценарій не є неминучим.
Європа залишається величезним ринком із потужним промисловим, технологічним і людським потенціалом. Інвестиції – це «двигун зростання», і впродовж наступного десятиліття інвестиційні рішення дедалі більше залежатимуть від того, чи зможе ЄС перетворити свої фундаментальні переваги на вищу продуктивність і стале довгострокове економічне зростання.
Економічний будильник уже дзвонить дедалі гучніше. Тепер Європі належить вирішити: прокинутися – чи просто натиснути кнопку «відкласти».
Про автора
Джо Нелліс, Командор Ордена Британської імперії, почесний професор глобальної економіки Cranfield School of Management, – один із найдосвідченіших і найвідоміших економістів Великої Британії. Упродовж чотирьох десятиліть він коментує макроекономічні тенденції у Великій Британії, Європі та світі.
Джо регулярно виступає експертом у національних друкованих та електронних медіа з питань державних інвестицій, ВВП та економічного зростання, оподаткування й економіки загалом, а також коментує такі показники, як інфляція, безробіття та процентні ставки.
Він є автором 19 наукових і тематичних книг та понад 200 статей у наукових і професійних виданнях. Його дослідження охоплюють розвиток бізнесу в умовах мінливого світу з погляду макроекономіки, ролі держави, впливу технологій, а також соціальних і демографічних тенденцій.